admin

У зв’язку з нестабільною геополітичною ситуацією, численними збройними конфліктами на різноманітних підґрунтях та наслідками економічної кризи у світі, поступово, у транснаціональних масштабах, зростає питання надання захисту незахищеним верствам населення, які проживають у зонах невпинного ризику для життя, здоров’я та нормального соціального існування з наступною реалізацією громадянських та політичних прав.

Люди, шукаючи притулок у державах відносної стабільності, стикаються з юридичними межами надання статусу біженців та намагаються подолати правову завісу, за якою знаходиться бажаний захист їх прав та законних інтересів.

Оскільки Україна визнається державою призначення та транзитом для осіб, які потребують міжнародного захисту, чинним законодавством передбачається відповідний правовий механізм надання таким особам статусу біженця.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем може бути визнана особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Як подати заяву про отримання статусу біженця?

З метою отримання статусу біженця в Україні особі (або її законному представнику) необхідно протягом п’яти робочих днів з дня легального перетину державного кордону звернутись до територіального відділу (управління) Державної міграційної служби України (далі – територіальний орган) із заявою про визнання її біженцем. Зазначена заява має подаватись особою, яка потребує правового захисту в Україні за місцем свого тимчасового перебування.

Потрібно зазначити, що у разі незнання та нерозуміння суб’єктом звернення державної мови, особа має право отримати послугу з перекладу української мови, залучивши до процесу оформлення заяви та її розгляду перекладача.

У зверненні про надання статусу біженця особою мають зазначатися дійсні підстави побоювання за своє життя у разі повернення до країни свого походження та надано відомості, які можуть підтвердити зазначений факт.

Так, до звернення про визнання біженцем надаються:

• документи, що посвідчують особу заявника (паспорт або посвідчення встановленого зразка, що підтверджує громадянську приналежність до країни походження);

• документи та матеріали, що свідчать про наявність обставин для отримання статусу біженця.

Окремо, заявник має надати 4 фотокартки, а у разі супроводження неповнолітніх членів своєї сім’ї – додатково по 4 світлини на кожну особу.

Необхідно підкреслити, що якщо документи, які посвідчують заявника, відсутні або є фальшивими, то така особа має повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем, а також викласти причини виникнення вказаних обставин.

Після подання заяви про визнання біженцем особі видається довідка про звернення за захистом в Україні, що є документом, який засвідчує законність її перебування на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою і є дійсною для реалізації прав і виконання обов’язків, передбачених законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Що відбувається після подання заяви?

Після подання заяви та вищевказаних документів територіальний орган протягом п’ятнадцяти робочих днів проводить з заявником співбесіду, встановлює дійсність та об’єктивність причин неповернення до країни походження і приймає рішення про оформлення відповідних документів або про відмову в їх оформленні.

Розгляд заяви про визнання біженцем здійснюється Державною міграційною службою України (далі – ДМС) протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем. Строк розгляду відповідної заяви може бути продовжено не більш як до трьох місяців

Протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня прийняття рішення про визнання особи біженцем ДМС оформлює та видає кожній особі, яка досягла 16-річного віку (як виняток 14-річного віку для реалізації права на освіту, медичну допомогу тощо), посвідчення біженця строком на 5 років. За результатами винесення ДМС позитивного рішення заявник отримує статус біженця та починає користуватись аналогічними правами, свободами і виконувати обов’язки як і громадяни України.

У разі, якщо ДМС прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем, заявнику протягом семи робочих днів з дня його отримання територіальним органом надсилається або видається письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження такого рішення.

Куди звертатись за правовою допомогою?

У разі відмови територіального органу в прийнятті заяви про визнання біженцем або прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем  особа має право протягом п’яти робочих днів з дня отримання відмови оскаржити такі дії/рішення до ДМС або суду, а щодо рішення ДМС про відмову у визнанні біженцем, ? до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним рішення ДМС та його скасування.

Зокрема, для складення позовної заяви та інших процесуальних документів, що мають значення для справи, представництва інтересів в суді, особа може звернутись до найближчого місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги та призначення їй адвоката за рахунок держави. До відповідного звернення слід додати копію довідки про звернення за захистом в Україні та копію рішення ДМС або її територіального органу.

Також, з метою захисту своїх міграційних прав особа може звернутись до представництва Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні – спеціалізованого агентства ООН, створеного для підтримки та захисту біженців (01015,
м. Київ, вул. Лаврська, 16).

Яка відповідальність за нелегальне перебування в Україні?

За порушення міграційного законодавства України, у тому числі за нелегальне перебування на території України, передбачається адміністративна відповідальність згідно зі статтею 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення та встановлюється штраф у розмірі від 1700 грн до 5100 грн.

Однак, слід зауважити, що дія вказаної статті не буде поширюватись на осіб, які бажаючи отримати захист в Україні, незаконно перетнули державний кордон і нелегально перебувають в Україні у межах строку, необхідного для подання заяви про надання статусу біженця.

Так, у разі виникнення вищевказаних обставин, особа повинна надати відповідальній посадовій особі Державної прикордонної служби України обґрунтовані пояснення про причини неправомірного прибуття до України.

[:]

Право на свободу убеждений и их свободное выражение — одно из основных прав, закрепленных в ряде международных и региональных соглашений. Статья 19 Международного закона о гражданских и политических правах является основной международной структурой, кодифицирующей это право. Статья 19 гласит: Каждый имеет право придерживаться своего мнения без притеснения. Каждый человек имеет право на свободу выражения мнения. Это право включает его свободу искать различные формы информации и идей, получать и передавать их другим безотносительно границ, будь то в письменной или печатной форме, в художественной форме или на любом другом носителе по своему выбору. Осуществление прав, предусмотренных пунктом 2 настоящей статьи, влечет за собой особые обязанности и ответственность. Соответственно, на него могут распространяться некоторые ограничения, но при условии, что это указано в тексте закона и необходимо: уважать права или репутацию других.
Для защиты национальной безопасности, общественного порядка, здоровья и общественной морали.
Статья (10) Европейской конвенции о правах человека защищает свободу выражения мнений на уровне государств-членов, а статья (9) Африканской закона прав человека и народов гарантирует то же самое. правильно. Аналогичным образом, в статье (13) Американской конвенции о защите прав человека говорится: «Каждый человек имеет право на свободу мысли и выражения, и это право включает его свободу искать различные типы информации и идей, получать и передавать их другим безотносительно к границам, будь то устные, письменные, печатные или художественные шаблоны и любые средства, которые он выберет… ».
Некоторые «законные» ограничения и исключения из свободы мнений и их выражения, как и другие права и свободы, упоминаются в тексте статьи (29) Всеобщей декларации прав человека и третьем абзаце статьи (19) Международного акта о гражданских и политических правах, которые в своей совокупности защищают права и репутацию других, а также безопасность. Национальный, общественный порядок, здоровье и общественная мораль, а также защита этих целей считаются законными ограничениями права на выражение мнения, особенно свободы. Аналогичным образом, пункт (2) статьи (10) Европейской конвенции о правах человека гласит: «Осуществление этих свобод, требующих выполнения обязанностей и ответственности, может быть предметом определенных формальностей, условий, ограничений или нарушений, определенных законом, которые являются считать в демократическом обществе необходимыми мерами по сохранению безопасности родины и ее земель, а также безопасности. Охрана общественного порядка, предотвращение преступлений, охрана здоровья и нравственности, защита других людей и их репутации, с тем чтобы предотвращать разглашение конфиденциальной информации или обеспечивать авторитет и честность судебной системы.
Организация Объединенных Наций, все демократические страны и демократическое общественное мнение во всем мире почти единодушны в том, что право на мнение и его свободное выражение является основной опорой всех прав, предоставленных человеку в международных законах. Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций подтвердила, что свобода выражения мнений является одним из основных прав человека … и проверкой всех свобод, закрепленных Организацией Объединенных Наций. Европейский суд по правам человека подтвердил, что «право на свободу выражения мнений составляет единое право». фундаментальных основ демократического общества и одного из основных условий человеческого прогресса и развития ».
Существует множество международно признанных стандартов, гарантирующих защиту свободы убеждений и их выражения, в том числе:
Право противников правительства выражать и публиковать свои взгляды в средствах массовой информации, принадлежащих государству, включая радио и телевидение, наравне с другими (т. Е. Правительственной партией или любой другой организацией), особенно во время общих и местные выборы.
Право на получение информации и обеспечение ее доступа из государственных источников.
Защищать академические, научные и образовательные свободы, а также художественное и литературное выражение.
Необходимость государственной поддержки права на свободное выражение мнения на неполитических основаниях, направленная на продвижение и обеспечение плюрализма.
Защита права на распространение и публикацию.
Право создавать независимые (частные) радио- и телестанции.
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций охарактеризовала свободу выражения мнения как испытание всех свобод, которым посвящает себя Организация Объединенных Наций, а Американский суд по правам человека указал, что «свобода выражения мнения является краеугольным камнем демократической системы и неизбежна для всех. формирование общественного мнения. Можно сказать, что необразованное общество — это не свободное общество.

[:]